Роди і жанри фольклору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Соціально-побутові функції, способи виконання, поєднання текстів з мелодією, інтонацією, рухами, танцями тощо зумовили родове, жанрове, тематичне, образне й поетикальне розмаїття словесного народного мистецтва. За науковою класифікацією рід — спосіб зображення дійсності (епічний, ліричний, драматичний); вид — підрозділ, що підпорядкований загальному розділу (роду) і посідає проміжну ланку між ним та одиничними предметами, явищами; жанр — тип художньої форми (казка, пісня, прислів’я). Поняття «вид» в науці про усну народну словесність трактується ширше, ніж поняття «жанр», і відрізняється від нього вищим ступенем узагальнення.
Як і в літературі, в усній народній творчості представлені три роди мистецтва:
1) епос, серед творів якого розрізняють казкову (культово-анімістичні казки, казки про тварин, чарівні, або фантастичні, казки, суспільно-побутові казки, анекдоти, притчі, небилиці) і неказкову, або документальну, прозу (легенди, перекази, народні оповідання, бувальщини);
2) лірика, основними пластами якої є обрядові і власне ліричні пісні. До обрядових пісень належать календарно-обрядові (колядки, щедрівки, посівальні, водохресні, веснянки, гаївки, риндзівки, великодні, волочебні, маївки, русальні, купальські, собіткові, петрівчані, царинні, жниварські, косарські, гребовицькі) та родинно-обрядові (весільні, похоронні, голосіння). До власне ліричних — родинно-побутові (пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні та сатиричні пісні) та суспільно-побутові (козацькі, чумацькі, ремісницькі, рекрутські, солдатські, жовнірські, кріпацькі, наймитські, заробітчанські, строкарські, робітничі, емігрантські, тюремно-таборові) пісні. Окрему групу фольклорної лірики становлять пісні літературного походження і романси;
3) драма, яка об’єднує календарно-обрядові (вертеп, різдвяна драма, Маланка, великодня драма, весняно-літні ігри, Тополя, купальське дійство, царинні обходи, обжинкове дійство, вечорниці, вулиця) і родинно-обрядові (з нагоди народження дитини, новосілля, весільні, похоронні) фольклорні твори; рудименти давніх обрядів містять народні хороводи й ігри: «Дід», «Кострубонько», «Подоляночка», «Перепілка» тощо.
Чимало фольклорних творів органічно поєднують ліричні й епічні елементи, тому їх розглядають як ліро-епос, розрізняючи в ньому героїчні ліро-епічні твори (билини, думи, історичні пісні) і негероїчні (балади, пісні-хроніки).
Осібно розвивається дитячий фольклор, маючи у своїй структурі твори дорослих для дітей (колискові пісні, забавлянки, пестушки, утішки, небилиці, безкінечні казочки) і твори, що виникли в дитячому середовищі (заклички, лічилки, дражнилки, мирилки, страшилки, скоромовки).
Епічні, ліричні, драматичні та ліро-епічні твори поділяють на жанри — пісенні (колядки, щедрівки, думи, пісні, балади тощо) та прозові (казки, міфи та ін.), деякі з них мають багато різновидів. Наприклад, казка як вид має такі жанри, або жанрові різновиди: казки про тварин, казки чарівні, казки соціально-побутові та небилиці. Російський учений Володимир Пропп також долучав до них кумулятивні і докучні казки. Він стверджував, що жанр визначається його поетикою, побутовим застосуванням, формою виконання і співвідношенням з музикою. Тому поділ фольклорних творів на жанри відображає їх розрізнення за такими критеріями:
— належність до обрядово-ритуальних комплексів (календарно-обрядова і родинно-обрядова поезія);
— родові ознаки (епічні, ліричні, драматичні, ліро-епічні твори);
— середовище функціонування (суспільно-побутові і родинно-побутові пісні);
— специфіка нарації (казкова і неказкова проза);
— формальні ознаки (малі жанри) тощо.
Жанровий простір фольклору можна укласти в певну систему, що характеризується внутрішньо-типологічними ознаками.
На позначення малих прозових і віршових фольклорних творів використовують поняття «паремія». Діапазон паремійних жанрів досить широкий: прислів’я, приказки, примовки, загадки, вітання, прощання, побажання, подяки, поздоровлення, тости, формули чемності, дотепи, жарти, каламбури, скоромовки, афоризми, прикмети, прокльони тощо.
Далеко не всі фольклорні твори можна легко приписати до конкретних жанрів, родів, тому їх жанрова природа залишається нез’ясованою. Це зумовлено усною формою їх побутування, певною умовністю класифікаційних схем, а також міжжанровою дифузією — трансформацією творів з одного жанру в інший.
Зміни в жанровій структурі українського фольклору зумовлені якісними перетвореннями історичної реальності, зникненням умов, які підтримують інтерес до конкретного жанру. Втративши зв’язок зі зниклими реаліями, а відтак і свою актуальність, деякі жанри перетворилися на факт історії, живуть тільки як спогад або перейшли в репертуар професійних виконавців, модернізувалися чи трансформувалися в інші жанри. Цей процес творчий і тривалий, його наслідком є народження нової системи. Нині намітилася тенденція «затухання» традиційних жанрів, якій не піддається хіба що лірична пісня.
Як і в літературі, в усній народній творчості представлені три роди мистецтва:
1) епос, серед творів якого розрізняють казкову (культово-анімістичні казки, казки про тварин, чарівні, або фантастичні, казки, суспільно-побутові казки, анекдоти, притчі, небилиці) і неказкову, або документальну, прозу (легенди, перекази, народні оповідання, бувальщини);
2) лірика, основними пластами якої є обрядові і власне ліричні пісні. До обрядових пісень належать календарно-обрядові (колядки, щедрівки, посівальні, водохресні, веснянки, гаївки, риндзівки, великодні, волочебні, маївки, русальні, купальські, собіткові, петрівчані, царинні, жниварські, косарські, гребовицькі) та родинно-обрядові (весільні, похоронні, голосіння). До власне ліричних — родинно-побутові (пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні та сатиричні пісні) та суспільно-побутові (козацькі, чумацькі, ремісницькі, рекрутські, солдатські, жовнірські, кріпацькі, наймитські, заробітчанські, строкарські, робітничі, емігрантські, тюремно-таборові) пісні. Окрему групу фольклорної лірики становлять пісні літературного походження і романси;
3) драма, яка об’єднує календарно-обрядові (вертеп, різдвяна драма, Маланка, великодня драма, весняно-літні ігри, Тополя, купальське дійство, царинні обходи, обжинкове дійство, вечорниці, вулиця) і родинно-обрядові (з нагоди народження дитини, новосілля, весільні, похоронні) фольклорні твори; рудименти давніх обрядів містять народні хороводи й ігри: «Дід», «Кострубонько», «Подоляночка», «Перепілка» тощо.
Чимало фольклорних творів органічно поєднують ліричні й епічні елементи, тому їх розглядають як ліро-епос, розрізняючи в ньому героїчні ліро-епічні твори (билини, думи, історичні пісні) і негероїчні (балади, пісні-хроніки).
Осібно розвивається дитячий фольклор, маючи у своїй структурі твори дорослих для дітей (колискові пісні, забавлянки, пестушки, утішки, небилиці, безкінечні казочки) і твори, що виникли в дитячому середовищі (заклички, лічилки, дражнилки, мирилки, страшилки, скоромовки).
Епічні, ліричні, драматичні та ліро-епічні твори поділяють на жанри — пісенні (колядки, щедрівки, думи, пісні, балади тощо) та прозові (казки, міфи та ін.), деякі з них мають багато різновидів. Наприклад, казка як вид має такі жанри, або жанрові різновиди: казки про тварин, казки чарівні, казки соціально-побутові та небилиці. Російський учений Володимир Пропп також долучав до них кумулятивні і докучні казки. Він стверджував, що жанр визначається його поетикою, побутовим застосуванням, формою виконання і співвідношенням з музикою. Тому поділ фольклорних творів на жанри відображає їх розрізнення за такими критеріями:
— належність до обрядово-ритуальних комплексів (календарно-обрядова і родинно-обрядова поезія);
— родові ознаки (епічні, ліричні, драматичні, ліро-епічні твори);
— середовище функціонування (суспільно-побутові і родинно-побутові пісні);
— специфіка нарації (казкова і неказкова проза);
— формальні ознаки (малі жанри) тощо.
Жанровий простір фольклору можна укласти в певну систему, що характеризується внутрішньо-типологічними ознаками.
На позначення малих прозових і віршових фольклорних творів використовують поняття «паремія». Діапазон паремійних жанрів досить широкий: прислів’я, приказки, примовки, загадки, вітання, прощання, побажання, подяки, поздоровлення, тости, формули чемності, дотепи, жарти, каламбури, скоромовки, афоризми, прикмети, прокльони тощо.
Далеко не всі фольклорні твори можна легко приписати до конкретних жанрів, родів, тому їх жанрова природа залишається нез’ясованою. Це зумовлено усною формою їх побутування, певною умовністю класифікаційних схем, а також міжжанровою дифузією — трансформацією творів з одного жанру в інший.
Зміни в жанровій структурі українського фольклору зумовлені якісними перетвореннями історичної реальності, зникненням умов, які підтримують інтерес до конкретного жанру. Втративши зв’язок зі зниклими реаліями, а відтак і свою актуальність, деякі жанри перетворилися на факт історії, живуть тільки як спогад або перейшли в репертуар професійних виконавців, модернізувалися чи трансформувалися в інші жанри. Цей процес творчий і тривалий, його наслідком є народження нової системи. Нині намітилася тенденція «затухання» традиційних жанрів, якій не піддається хіба що лірична пісня.
Немає коментарів:
Дописати коментар